Клітина бактерії

Бактерії – це переважно одноклітинні організми, які не мають чітко сформованого ядра та хлорофілу. Вони розмножуються простим поділом.  Форма бактерій та їх розміри мають велике таксономічне значення і є важливими критеріями при їх ідентифікації. Мікроскопія патологічного матеріалу та вивчення морфологічних особливостей мікроорганізмів дозволяють встановити діагноз гонореї, сифілісу, лептоспірозу, поворотного тифу, туберкульозу, а також поставити орієнтовний діагноз правця, газової анаеробної інфекції, дифтерії.

Розміри бактерій коливаються від 0,2 до 10 мкм (більшість із них має розміри 0,5 – 0,8 мкм 2 – 3 мкм).

Бактерії можуть мати різну форму (коки, палички, звивисті, ниткоподібні, трикутні, зіркоподібні, кільцеподібні та ін.):

• сарцини (розміщуються тюками – до 8, 16, 32, 64) – непатогенні;
• стафілококи (мають форму грона) – спричинюють гнійно-запальні процеси;
• стрептококи (розміщуються ланцюжком) – спричинюють гнійно-запальні процеси.

Коки кулястої форми, але бувають бобоподібні та ланцетоподібні бактерії.

За характером поділу та розміщення розрізняють такі коки:

• мікрококи (розміщуються поодиноко, безладно) – сапрофіти (але є й умовно-патогенні), спричинюють запальні процеси;
• диплококи (розміщуються попарно, мають форму бобів) – збудники епідемічного цереброспінального менінгіту, гонореї і бленореї;
• тетракоки (розміщуються по чотири) – непатогенні;\.

Палички, що не утворюють спор (аспорогенні), називають просто бактеріями (збудники дифтерії, чуми, кишкових захворювань). Спорогенні палички, що живуть в аеробних умовах і утворюють спори, діаметр яких менший за поперечник клітини, називають бацилами (збудник сибірки).

Спорогенні анаеробні палички, які утворюють спори, діаметр яких більший за поперечник клітини, називають клостридіями.. За формою вони нагадують барабанну паличку, веретено або тенісну ракетку (збудники правця, ботулізму, газової анаеробної інфекції).

Спора може розміщуватися центральне (збудник сибірки), термінальне – на кінці (збудник правця), субтермінально – ближче до кінця (збудник ботулізму).

Палички розрізняються розміщенням, розміром, діаметром і формою кінців.

Монобактерії розміщуються хаотично (більшість бактерій), диплобактерії, або диплобацили, – попарно, стрептобактерії, або стрептобацили, – ланцюжком.

Короткі палички (кокобактерії) мають розміри до 1 мкм (збудники коклюшу, бруцельозу, туляремії), довгі – понад З мкм (клостридії, кишкові палички та ін.).

За діаметром розрізняють тонкі (мікобактерії туберкульозу) і товсті (клостридії) палички, а за формою кінців – заокруглені (кишкові палички, шигели, сальмонели), овоїдні (збудник чуми), обрубані (збудник сибірки), стовщені, булавоподібні (збудник дифтерії), загострені (фузобактерії).

Звивисті бактерії відрізняються кількістю завитків.

Поліморфізм – здатність змінювати форму під дією різних факторів (антибіотиків, дезінфекційних розчинів, умов культивування та ін.). Найбільш властивий паличкам. Це слід ураховувати при ідентифікації.

Будова бактеріальної клітини

Бактерії – прокаріоти, тому їх структура відрізняється від структури клітин рослин і тварин (евкаріотів). Бактерії не мають ядерної оболонки, мітохондрій та апарату Гольджі. Вони мають клітинну стінку, яка є лише в прокаріотів.

У бактеріальній клітині розрізняють такі основні частини: поверхневі структури, клітинну оболонку та цитоплазму з нуклеоїдом.

Деякі бактерії утворюють спори, містять включення та плазміди.

Поверхневі структури. До них відносять капсулу, джгутики, мікровійки. Наявність або відсутність їх є постійною ознакою для даного виду. Це враховують під час ідентифікації мікроорганізмів.

Капсула. Розрізняють мікро- та макрокапсулу, або слизовий шар.

Мікрокапсулу виявляють за допомогою Електронної мікроскопії. Вона представлена мукополісахаридними фібрилами. Роль її остаточно не з'ясовано.

Макрокапсула – це стовщений слизовий шар, його мають не всі мікроорганізми. Оскільки капсула має гелеподібну консистенцію, вона не затримує барвників, тому при забарвленні за Буррі – Гінсом забарвлюється фон препарату та клітина, а сама капсула лишається безбарвною.

У деяких мікроорганізмів (збудників пневмонії, сибірки та ін.) капсули утворюються в організмі людини або тварини, а в деяких – як у макроорганізмі, так і на штучних живильних середовищах (S. aureus, S. pyogenes, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella rhinoscleromatis та ін.). У патогенних мікроорганізмів капсула може оточувати одну (збудник чуми – Y. pestis) чи дві клітини (збудник пневмонії – S. pneumoniae), навіть цілий ланцюжок клітин (збудник сибірки). Капсула захищає клітину від бактеріофагів, фагоцитів та антитіл. Тому вона є фактором патогенності (пневмококи, що втрачають капсулу, стають непатогенними).,

Вона обумовлює антигенні властивості мікроорганізмів (К-антиген – капсульний антиген).

Слизовий шар. Бактерії часто виділяють велику кількість слизу, котрий утворює навколо них пухкий шар.

Джгутики мають не всі мікроорганізми. За кількістю та розміщенням джгутиків мікроорганізми поділяють на такі групи:

• монотрихи – один джгутик розміщується на полюсі клітини (холерний вібріон);
• лофотрихи – пучок джгутиків розміщується на одному кінці (синьогнійна паличка);
• амфітрихи – пучок джгутиків розміщується на обох кінцях (спірили);
• перитрихи – джгутики розміщуються на всій поверхні клітини (сальмонели, ешерихії та ін.).

Такий поділ мікроорганізмів є досить умовним. Дані електронної мікроскопії свідчать про те, що монотрихи мають кілька джгутиків, а амфітрихи –, це дві клітини монотрихів, що не повністю поділилися.

За допомогою джгутиків мікроорганізми рухаються. Для виявлення їх рухливості використовують такі методи:

• мікроскопічний – фазово-контрастна або звичайна світлова мікроскопія "роздавленої" або "висячої" краплі;
• бактеріологічний – посів штриком у стовпчик напівщільного агару: рухливі бактерії ростуть дифузно, а нерухливі – тільки там, де зроблено посів.

Грибна клітина

Будова

Клітинна оболонка характеризується тим, що її склад може змінюватися, коли за однією фазою зростання настане інша, або в залежності від типу росту (наприклад, гіфальний, дріжджоподібний, тощо). Властивості оболонки визначаються сукупністю функцій клітини гриба, особливостями контакту її з навколишнім середовищем. Склад клітинної оболонки у різних видів відрізняється. Вона буває хітиново-глюкановою, целюлозно-хітиновою. Її основний структурний елемент - це хітин (азотовмісна речовина). Причому в деяких грибів хітин може становити близько 60% сухої маси оболонки. У деяких грибів, наприклад, у мукоральних, в оболонку входить хітозан. Найчастіше клітинна оболонка представлена ​​декількома шарами, що забезпечує її міцність. На її поверхні виявляються деякі ферменти. Клітинна оболонка визначає форму органів розмноження гриба і вегетативних клітин гіф.

Протопласт є сферичним утворенням клітини, в якому здійснюються метаболічні процеси. Також його характеризує здатність до регенерації. Протопласт і клітинна оболонка розділені плазмалемой. Це мембрана, побудована з білків і ліпідів. Її основна функція - налагодження режиму надходження розчинів з клітки в навколишній світ і навпаки. Даний кругообіг речовин може бути як активним, так і пасивним. У протопласті добре помітні ядро ​​і цитоплазма.

Цитоплазма містить різні органели. Це рибосоми, ендоплазматична мережа, мітохондрії, тощо. Особливі надмолекулярні агрегати в цитоплазмі (мікротрубочки, мікрофіламенти) утворюють цитоскелет клітини. На відміну від клітин рослин, у грибів ендоплазматична мережа погано розвинена, а в мітохондріях крісти більш сплощені. Також тільця Гольджі, які відіграють велику роль в утворенні клітинної стінки у рослин, виявляються лише у рідкісних видів грибів. Особливість протопласта клітини грибів - наявність ломасом. Це прозорі тільця губкоподібної форми, функція яких досі невідома.

Ядро у переважної більшості грибів відносно маленьких розмірів, округле, з подвійною мембраною. Розташоване в центральній частині або у клітинної оболонки. У клітинах гіф може бути одне або декілька ядер. Головна функція ядра - копіювання РНК і транспортування генетичного коду в цитоплазму за допомогою РНК. Характерною особливістю ядер клітин грибів є їх властивість переміщатися з однієї клітини в іншу. Цікавий такий факт: у грибів після поділу ядра перегородка між розділеними клітинами може сформуватися пізніше, що призводить до утворення багатоядерних клітин.

Клітини тварин 

Тепер розглянемо тваринну клітину:

 Будова клітини тварини:

1-     плазматична мембрана;

2-     цитоплазма;

3-     рибосоми;

4-     ядро;

5-     клітинний центр;

6-     мітохондрії;

7-     ендоплазматична сітка;

8-     лізосоми;

9-     апарат Гольджі.

Цитоплазма на 80-90% складається з води, решта — це молекули та іони різних органічних та неорганічних сполук. Цитоплазма схожа на густий кисіль, де постійно відбуваються хімічні реакції: одні речовини розщеплюються, інші утворюються. Цитоплазма постійно рухається, тому весь час переміщуються і деякі органели, що в ній розташовані.

Більшість хімічних реакцій «розподілена» між ор­ганелами клітини. У рибосомах відбувається синтез білків. Унаслідок хімічних перетворень в апараті Гольджі молекули певних речовин упаковуються в спеціальні пухирці: саме за їх допомогою ці речовини виводяться з клітини. Апарат Гольджі «виготовляє» також і лізосоми. Ці органели необхідні клітині для розщеплення орга­нічних молекул.

Як і в рослин, у тварин дихання відбувається за участю мітохондрій. Саме в них проходять хімічні реакції, що забезпечують клітину енергі­єю. Один із реагентів у них — кисень, а продуктами цих реакцій є вода і вуглекислий газ, що виділяється з клітини.

Як і в рослинній клітині, за здійснення програми життєдіяльності тваринної клітини відповідає ядро. У ньому зберігаються довгі (до 1 мм) молекули речовини, у якій закодована «програма життя» організму. Щоб займати менше місця, ці довгі молекули згортаються декілька разів і утворюють хромосоми. Коли клітина ділиться, хромосоми мають бути розподілені між дочірніми клітинами так, щоб кожна з них отримала від материнської клітини цілісну «програму життя». Тому перед поділом клітини кількість хромосом подвоюється. За те, щоб кожна до­чірня клітина отримала під час розподілу повний набір хромосом, від­повідає клітинний центр. Це єдина органела тваринної клітини, яка відсутня в рослинній клітині.

Клітини рослин

  

 Це відео допоможе зрозуміти і взнати більше про рослинну клітину.

Розглянемо будову

Всі компоненти живої клітини об'єднані в системі, яку називають протопластом. До складу протопласта входить цитоплазма, у якої розташовані інші органи:

• пластиди,
• мітохондрії
• ендоплазматична сітка,
• комплекс Гольджі,
• сферосоми,
• рибосоми,
• ядро.

Цитоплазма. Це основний компонент усіх живих клітин. Від клітинної оболонки цитоплазма відокремлюється щільним шаром – мембраною, що називається плазмалемою, а від вакуолі відділяється другою мембраною – тонопластом. Ці шари цитоплазми багаті на ліпіди. Вони відіграють важливу роль у процесах обміну. Шар цитоплазми між тонопластом і плазмонемою називається плазмою. У метаплазмі знаходяться всі органоїди клітини, які відмежовані від цитоплазми мембранами, що складаються із білків ліпідів.

Цитоплазма являє собою колоїдну систему – гідрозоль, де дисперсним середеовищем є вода (90-95%), а дисперсною фазою – білки, нуклеїнові кислоти, ліпіди і вуглеводи. Ферменти, що також є білками, регулюють всі життєво-важливі процеси в клітині.

Біологічні властивості цитоплазми є:

• рух,
• вибірна проникність,
• подразливість,
• обмін речовин тощо.

Рух цитоплазми відбувається постійно, і лише під дією деяких факторів (низькі або надто високі tо, отруйні речовини, втрата вологи) може його припинити. Вибірна проникливість пропускати одні речовини: затримувати інші.

Подразливість – реакція цитоплазми на подразнення. Прикладом реакції подразнення є рухи листків мімози, які опускаються при дотику до них.

Обмін речовин забезпечує переміщення речовин між органелами клітини, а також між клітинами і навколишнім середовищем.

Біологія 9 клас

 Клітини та їх структура

Клітина-це структурно-функціональна одиниця живого. Передивившись відео зможете більше взнати про будову клітини😀😊😁😇

Більшість еукаріотичних клітин мають розміри до 100 мкм, а прокаріотичні ще на порядок менші, тому людина не може бачити їх неозброєним оком. Відкриття та дослідження клітин стало можливим тільки після винайдення Янсеном оптичного мікроскопа (1590 року).1665 року, вивчаючи будову корка під мікроскопом, Роберт Гук вперше помітив, що тканина живого організму складається з маленьких комірок. Ці комірки він назвав «клітинами». Гук припускав, що клітини порожні, а живою речовиною є клітинні стінки[1]. Його дослідження стали поштовхом для систематичного вивчення анатомії рослин, зокрема такими вченими як Мальпігі та Грю. Їхні результати підтвердили висновки Гука про те, що тіло рослин складається із щільно розміщених комірок.

Біологія

Привіт!В моєму блозі ви знайдете інформацію про біологію ☝☺ і я сподіваюся на вашу підтримку💓